Чи багато ви знаєте українських жінок, які зробили величезний внесок у розвиток культури нашої країни? Б’юся об заклад, що більшість із вас першочергово згадає Лесю Українку, Марію Примаченко чи Катерину Поліщук. Безперечно, вони варті всієї уваги світу. Але сьогодні ми хочемо привідкрити завісу над історією іншої сильної жінки, чиє ім’я має знати кожен.
Чи знаєте ви, хто першою взяла псевдонім «Українка»? Хто дав можливість дівчатам із Харківщини вчитися читати та писати? Хто допоміг встановити перший пам’ятник Тарасу Шевченку? Всі ці факти про нашу першу героїню, Христину Алчевську.
Народилася мала Христя в повітовому містечку Борзні на Чернігівщині. Хоча її батько був учителем, освіту дівчині довелося здобувати самотужки. Він був налаштований проти навчання жінок, тож Христині доводилося підслуховувати уроки, які давали її братам, і крадькома опрацьовувати матеріал. Можливо, саме ця несправедливість і спонукала її згодом відкрити двері до знань іншим дівчатам.
Так у 1862 році в Харкові з’являється перша жіноча недільна школа, яку Христина утримувала власним коштом до кінця життя. Того ж року влада офіційно заборонила рух «недільників», однак наша героїня не здалася. Протягом восьми років вона нелегально навчала жінок у себе вдома. Згодом з’явилася можливість працювати офіційно, і загалом Христина Алчевська виховала понад 17 тисяч жінок зі сходу України.
Христина завжди тягнулася до науки й особливо обожнювала читати. Вона потайки здобувала книги та відвідувала заборонені просвітницькі товариства. Свої статті та вірші вона публікувала в журналі «Колокол» під псевдонімом «Українка». До речі, саме поезія допомогла їй знайти кохання. Меценат Олексій Алчевський був настільки зачарований її віршем, що зв’язався з авторкою через редакцію. Так зародилося листування, яке згодом переросло в міцний шлюб.
Родина Алчевських щиро шанувала творчість Тараса Шевченка. У 1898 році в їхній садибі з’явився перший у світі пам’ятник Кобзареві. Цікаво, що цей бюст встановили напівлегально. Оскільки офіційного дозволу влада не давала, Алчевські поставили його в саду власної садиби – це був їхній приватний простір свободи. Лише у 1932 році родина передала цю реліквію до київської галереї (зараз Національний музей Тараса Шевченка), де вона зберігається й нині.
Христину Алчевську можна назвати справжньою бунтаркою. Вона йшла проти правил, обходила заборони й тим самим рятувала українську спадщину в найскладніші часи. Вона не просто вчила грамоти – вона відкривала дівчатам зі сходу світ українського слова. Її з гордістю можна назвати справжньою просвітителькою народу.