Багато хто чув про письменника, критика і дисидента Івана Світличного. Але чи знаєте ви про його рідну сестру Надію Світличну, яка відіграла важливу роль не тільки в житті брата, а й у всьому українському дисидентському русі?
Надія Світлична народилася 1936 року в селі Половинкине на Луганщині. Минуло лише три роки після Голодомору. Її дитинство припало на Другу світову війну. Вона згадувала, що майже нічого не пам’ятає з тих років, лише поранення брата. Після шести класів у сільській школі перейшла до єдиної української середньої школи в місті. Згодом поїхала навчатися до Харкова на філологічний факультет.
У 1964 році Надія переїхала до Києва, де жив її брат Іван. Усі разом мешкали в маленькій однокімнатній квартирі, яку Іван жартома називав «голубником». Саме там збиралося коло української інтелігенції. Тут Надія познайомилася з Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Дзюбою, Аллою Горською та іншими діячами шістдесятницького руху.
Вона активно допомагала поширювати самвидав, підтримувала заарештованих друзів, передавала листи й матеріали. Після першого арешту Івана Світличного у 1965 році Надія багато зробила, щоб розповідати про переслідування української інтелігенції.
У травні 1972 року її майже щодня викликали на допити до КҐБ. Вранці вона відводила дворічного сина Ярему до дитячого садка, йшла на допит, а ввечері забирала його. Повернувшись додому, телефонувала Леоніді, дружині брата.
18 травня цей дзвінок не пролунав. Надія заздалегідь залишила заяву на випадок арешту, де просила передати опіку над сином матері та братовій. Стурбована Леоніда прийшла до садочка, але Яреми там уже не було. Влада використала дитину для шантажу. Лише через два дні стало відомо, що хлопчика відвезли до сиротинця у Ворзелі. Через десять днів наляканого і хворого Ярему повернули родині.
Саму Надію засудили і відправили до табору в Мордовії. У 1975 році, коли оголосили амністію для жінок з малими дітьми, вона могла вийти на волю. Але саме тоді разом з іншими в’язнями відмовилася працювати на знак протесту проти табірних умов.
У 1978 році Надія Світлична несподівано отримала дозвіл виїхати до США. Чому радянська влада дозволила це, так і залишилося загадкою. В Америці вона познайомилася з генералом Петром Григоренком. Разом вони долучилися до діяльності української еміграції і працювали над створенням Закордонного представництва Української Гельсінської групи.
У США Світлична працювала у видавництві «Пролог», яке видавало журнал «Сучасність», а згодом на радіо «Свобода», де розповідала світові про події в Україні та долю політичних в’язнів.
Надія Світлична стала прикладом сильної жінки, яка не відмовилася від своїх переконань навіть під тиском системи. Її історія нагадує, що українські жінки боролися за свободу поруч із чоловіками. І ще багато таких імен нам тільки належить відкрити